Остерського ліцею №1
(керівник Ясь Катерина Олександрівна).Номінація « Знайомтеся – це ми»
Ми
Втомлені ковідом, страхом, війною
І намаганням все ж бути собою
В жахливих реаліях сьогодення
Шукаючи те, що давало б натхнення.
Ми покоління без віри в майбутнє,
Наосліп йдемо, або просто присутні…
Ми не розумієм, де правда, де хиба!
Нам вдосталь видовищ! Не хочемо хліба!
Ми з пекла до раю по колу мчимося.
Нам світ віртуальний замінює досвід.
Ми бачили все! Та не знаєм нічого.
Нам би ліхтарик якийсь у дорогу!
Наосліп так важко… ми дуже втомились!
Ми підемо далі? Чи тут зупинились?
Номінація « Моя Україна: з вірою у Перемогу»
1000 днів війни
Шок. Паніка. Тривожні валізи.
Речі якісь. Телефони і візи.
Черги. Закриті мости і вокзали.
Пробки. Ракети. Заповнені зали.
Час. Так повільно і швидко водночас.
Відчай. Напруга. Заплакані очі.
Ми не поїдемо. Знак ? Може, доля…
Байдуже чим нас лякають. Говорять.
Дім. Скотч на вікнах. Холодні кімнати.
Герої посмертно. Відчай. Біль. Втрати.
Спущений прапор. Скрізь чорні стрічки.
Могили. Хрести. Поминальні свічки.
Знову тривога. Прильоти. Руїни.
Кров’ю стікає моя Україна…
Сирени кричать… не замовкають.
Нас щохвилини вбивають. Вбивають.
Дзвінки, смс-ки . « Ти як?»… «Я не знаю…»
Страх так ретельно під шкіру ховаю.
Замкнене коло. Брехня як спасіння.
Правда вбиває. Терпіння. Терпіння…
Ночі без сну. Дні як примари…
Нормою стали ракетні удари.
Шахеди. Балістика. Дрони. « Кинджали».
Ми до війни навіть слів цих не знали.
Горе… майже у кожного вдома.
Сльози. Прощання. Холодні долоні.
Темрява. Світла в тунелі не бачу…
Злість і ненависть. Кричу! Не пробачу!
Скільки ще? Досить! Забрали надію…
Вбили бажання. Поцупили мрію…
Чи буде кінець цьому жаху? Хто знає?
Хто вірить в мир… перемогу чекає…
Нам допоможуть? Чи зможемо самі?
Ми ж кожне століття б’ємось з ворогами.
І тисячу днів прожили, як у пеклі.
Втратили все… і живі наче мертві…
Та не здаємось. Розбираєм руїни…
Дуже болить за усе… за Країну…
Номінація « Природа – джерело натхнення і краси»
Ви чули? Прокидається весна!
Ви чули? Прокидається весна!
Десь там, далеко, на узліссі
Підсніжник між гілок і листя
Розкрив свої пелюстки…
Голосна
Пташина пісня залунала
Весела, ніжна, лине дзвінко…
Між темним листячком барвінку
Скоринка снігу вже розтала
Й біжать, біжать, біжать струмки…
Весна прокинулась!
Ще мить -
Заграє барвами блакить,
Теплом зігріються думки…
Річки звільняються від криги.
На сонці все блищить і сяє!
Весна іде! Весна співає!
… ми помилились – це відлига.
Номінація « І в кожному із нас уже живе філософ»
Мій світ сьогодні
Мій світ сьогодні зітканий із болю
І сліз, мереживом закритий від людей.
В нім кожна ниточка – це згублена війною доля,
І кожен хрест – відчай й сум ночей.
Мій світ сьогодні – втрачене дитинство.
Це той ведмедик посеред руїн,
Як світок надлюдського звірства
В своїх будинках закатованих родин.
Мій світ сьогодні – це поля,
Поля, що соняхами вкриті…
Цих квітів стільки, що земля,
Здається, сонцем скрізь залита.
Та кожна квітка – це солдат,
Що вже додому не повернеться ніколи.
І ці поля – це свідки втрат,
Що закривають навіть видноколо…
Мій світ сьогодні зітканий із болю,
І відчай в ньому оселився назавжди.
Моя загублена війною доля
Тепер не знає, як свій шлях знайти…
Немає коментарів:
Дописати коментар