I місце у номінації "Українська - мова вільних людей"
Похмура, песимістична, бідна, невиразна… Чи може бути такою мова? Може, але не наша.
Українська мова - це серце й душа вільного народу, загартованого віками в боротьбі за своє існування.
У неї є все: співучість і милозвучність, образність і оригінальність, жартівливість і дотепність, твердість і могутність.
На мою думку, ми вільні люди! І, не дивлячись на всі нападки з боку інших країн, що продовжуються й сьогодні, ми залишаємося таким же сильним та сміливим народом, як і наші пращури.
Слово матері оберігає, слово коханого надихає, слово вчителя заряджає. Слово воїна захищає, обороняє, кличе на подвиг.
Слово воїна знищує ворога.
Наша мова може бути не лише м’якою, лагідною, милозвучною, але й жорсткою, нещадною, вбивчою. Так було в усі часи.
Хотів, було, турецький султан ультимативно схилити запорізьких козаків здатися. А як «смачно» відповіли наші герої! Кожне слово листа, написаного ними, пронизане зневагою й принизливістю, не могло не образити ворога. І якщо раніше мені здавалось, що ця лексика занадто груба, то зараз зрозуміло, що по-іншому з ворогом говорити не можна.
Ця історична подія свідчить про те, якою різною може бути наша мова – мова вільних людей.
Я не завжди погоджуюсь з тим, що сьогодні часто звучать лайливі слова, хоча знаходжу цьому виправдання. Можливо, це – виплеск негативу, емоцій, які спричиняє ця клята війна… і знову згадую запорозьких козаків…
Ген козацтва зберігся у кожному нашому славному воїні. Здивований світ побачив, що МИ Є, і почув НАШЕ СЛОВО.
А вороги вже знають, «якими словами на самоті мовчимо»…
Немає коментарів:
Дописати коментар